Орнаменти української вишивки

Орнаменти української вишивки своїм походженням та традиціями сягають корінням у глибину віків. Це доводять численні археологічні розкопки та свідчення багатьох літописців та мандрівників. На сьогодні маємо збереженими лише вишивки за останні декілька століть, але цього більше, ніж достатньо, для того щоб зрозуміти, що символіка орнаментів української вишивки співпадає з візерунками, що прикрашали посуд древніх поселенців України доби трипільської культури.

За мотивами виконання орнаменти української вишивки поділяються на три основні групи, а саме: рослинні, геометричні та зооморфні. Дані елементи візерунків відображають вірування та поклоніння наших предків різним культам. Наприклад геометричні орнаменти спостерігаються у всіх видах мистецтва та у всій слов’янській міфології. Різноманітні фігури: ромби, трикутники, кружальця, мали символічне значення, оскільки вони відображали світо уявлення наших предків про землю та її будову.

Що стосується рослинного орнаменту української вишивки, тут в основі, звичайно, покладені культи поклоніння рослинам та природі. Найпоширенішим символом є «дерево життя», яке зображується у формі гілок або листя. Зооморфічна вишивка змальовує солярні та тотемічні тварини і звірі, що означають три яруси «дерева життя». Звичайно, кожна вишивальниця вносила у візерунок власні індивідуальні мотиви, що властиві її баченню та її світосприйняттю.

Орнаменти української вишивки виконувалися за допомогою технік вишивки та ткацтва. Більш давньою технікою вважається ткацтво, але наприкінці 19 століття вишивка витіснила ткацький орнамент. При вишиванні використовували конопляні та лляні нитки, що виготовлялись в домашніх умовах. При цьому застосовували безліч технік наприклад занизуванням, насилуванням тощо, від якої і залежав орнамент. Під час усієї історії розвитку вишивання, вдосконалювались принципи розміщення елементів орнаменту на сорочці. Оскільки сорочка є давнім видом одягу, розміщення на ній декору пов’язують з етапами, коли орнамент відігравав більше роль оберегу, а не естетичну функцію.

У відповідності з уявленнями наших предків, орнаменти української вишивки розміщували на тих елементах вбрання, які відкривали тіло: низ рукавів, подол, горловина, нагрудна частина. Особливо виразно та яскраво прикрашалась в давньослов’янському одязі квадратна або кругла горловина, яка могла бути пришитою до одягу або вдягатись окремо. Поступово принципи розміщення орнаментів набували суто естетичних та практичних цілей. Так, наприклад, художнє розміщення то оформлення елементів сорочки відповідало віку та заможності населення. На сорочці були прикрашені ті частини, які не були закриті іншими комплексними складниками, що допомагало досягти композиційної цілісності сорочки.